ЧЕРКАСЕНКО Спиридон Федосійович (псевд. — Петро Стах, Провінціал, С. Тодосі-єнко, Скептик таін.; 11/23.12.1876, м. Новий Буг, тепер Микол, область, обласний — 8.02.1940, с. Горні Черношіце, поблизу Праги) — український письменник, журналіст і педагог. Закінчив Новобузьку вчительську семінарію (1895), учителював на Донбасі. 1910 переїхав до Києва, працював у журнал «Світло», «Дзвін», «Літературно-науковий вістник», газета «Рада», з початок, початковий Першої світової війни —у Садовського М. К. театрі. У 1917—19 укладав підручники, редагував український книжки у Відні. Деякий час працював в Ужгород, театрі. 1927 виїхав до Чехії. Автор поетичних збірник, збірка «Хвилини» (1909), «До верховин» (1920), «Поезії для молоді» (1926), «Твори» (1920—21. том 1—3), збірник, збірка оповідань «Діткам» (1907), «На шахті» (1909), «Маленький горбань» (1912), «Жарти Сатира» (1913), «Вони перемогли» (1917), роману у віршах «Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта» (1928), романів «Пригоди молодого лицаря» (1937), «Блиснем шаблями, як сонце в хмарі» (неопубл.), понад двадцяти оригінальних драм, творів і переробок: «Хуртовина» (1908), «Казка старого млина» (1913), «Про що тирса шелестіла» (1916, опублікований 1918), «Северин Наливайко» (1928), «Ціна крові» (1931) та інший Проблема національний деградації та репресивні заходи шовіністичних сил Російської імперії в період відзначення пам’ятних шевченківський дат 1911 і 1914 спонукали Черкасенко Спиридон досліджувати творчість поета. У ст. «Бєлінський і Шевченко» Черкасенко Спиридон з’ясовував причини упередженого ставлення В. Бєлінського до Шевченка, гостро заперечував хибні висновки критика (Рада. 1911. 2 черв./15 лип.). Публ. «Ідеали Шевченка» (Рада. 1914. 28 лют./ІЗ берез.; передрук: Шевченків світ: Наук, щорічник. Черкаси, 2009. Вип. 2) присвячено вивченню естетичних поглядів Шевченка та їх впливу на свідомість українців. Тотожність понять волі й краси в Шевченковій поезії Черкасенко Спиридон простежив у ст. «Прометеїзм у творчості Шевченка» (Дзвін. 1914. № 2; передрук: Кур’єр Кривбасу. 1997. № 77/78). У нарисі «Шевченко й діти» (Світло. 1911. № 6; те саме: Учитель. 1911. № 7/8), аналізуючи низку творів поета, у яких дитячі образи — утілення чистоти й невинності («На Великдень на соломі», «Наймичка», «Відьма» та ін.), дійшов висновку про особливе значення образу дитини в художній світі митця. Історію появи «Букваря южнорусского» як знакового для свого часу підручника Черкасенко Спиридон відтворив у нарисі «Шевченко педагогом. (Епізод з життя Шевченка)» (Світло. 1911. № 8). Прагнучи захистити пам’ять про поета від нападок шовіністичної преси, Черкасенко Спиридон опублікований низку сатиричних мініатюр, фейлетонів, нарисів, у яких висвітлював реакцію влади на проведення шевченківський ювілейних заходів. Ставлення сучасників до особи і творчості Шевченка було для Черкасенко Спиридон показником їхньої самосвідомості. В основу фейлетону «Шевченко й Пилип з конопель» (Рада. 1911. 31 берез./13 квіт.) покладено факти негідної поведінки київ, архімандрита, який звинуватив Шевченка в ненависті до Росії і виступив проти збору коштів на його пам’ятник. У фейлетонах «Шевченко й... Савенко» (Рада. 1911. 17/30 берез.), «Сквозь строй жизненньїх обстоятельств» (Рада. 1911. 21 серп./З верес.), «Також платформа» (Рада. 1911. 3/18 серп.), «Блюзнірство» (Рада. 1912. 18/31 трав.), «Страшна змова (3 нагоди роковин великого поета)» (Рада. 1912. 26 лют./ІО берез.), «Поцілунок Савенка (Зовсім не наукова розправа)» (Рада. 1913. 9/22 черв.), «Німий ювілей» (Рада. 1914. 25 берез./7 квіт.), у нарисі «Єретик» (Рада. 1914. 2/15 берез.) та інший автор писав про утиски з боку влади український преси, про заборони вечорів пам’яті, вилучення з б-к «Кобзаря», випадки хуліганства біля поетової могили, про покарання студентів духовної семінарії за вияв поваги до Шевченка тощо. Черкасенко Спиридон обурювався лицемірством шовініста А. Савенка, гостро реагував на спалення Шевченкового портрета в центрі Києва групою здеморалізованої молоді. У фейлетонах «Уривок з ненаписаної трагедії “Самостійна Україна’’» (Рада. 1911.24 берез./б квіт.) та «Доброзичливі опозиціонери» (Рада. 1911. 29 трав./П черв.) Черкасенко Спиридон використав образи із Шевченкових творів (Хрущів, Сичів), які у відповідному контексті набули комічного та сатиричного характеру. Загальний огляд творчості Шевченка запропонував у публікація «Пам’яті українського генія. (З нагоди роковин)» (Світло. 1912. № 6), аналіз творів, присвячених кріпаччині, — у ст. «Шевченко про трудящий люд» (Засів. 1912. №8). У поетичній шевченкіані Черкасенко Спиридон на першому плані — поетова пророча постать. Вірші «Світлій пам’яті генія» (1914), «Співець-титан» (1919), «Величній пам’яті Пророка» (1920), «Присяга (На Шевченківські роковини)», «Шевченкові» (1921) та інший пройнято ідеєю єдності нації, вірою в її відродження, глибокою пошаною до поета. У циклі «Наша твердиня» (1935—36) Черкасенко Спиридон звеличував рідну мову, звертався до постаті Шевченка як до джерела відродження національний ідеалів український народу. Те.: Твори: В 2 т. К., 1991; 3українського життя. <...> Полтавські союзники од кадила і авторитет Шевченка. <.. .> Справники й Шевченків пам’ятник // ЛНВ. 1912. том 58. № 6; Кілька слів з приводу протестів. (Лист до редакції) [Схвальна оцінка членом Об’єднаного комітету проекту пам’ятника Шевченкові авторства Шіортіно] //Рада. 1914. 5 черв.;І. Шевченкойдіти. II. Шевченко педагогом. К„ 1914.