ЧЕРНЯВСЬКИЙ Микола Федорович (22.12. 1867/ 3.01.1868, с. Торська Олексіївка, тепер с. Октябрське Добропільського р-ну Донецька область, обласний — 19.01.1938) — український письменник і громадсько-культурний діяч. Закінчив Катеринослав, духовну семінарію (1889). Активний член Чернігівської громади і т-ва «Просвіта». Після проголошення УНР (1917) — організатор культурно-освітнього т-ва «Українська хата», учительської спілки, аматорських гуртків, український книгарні на Херсонщині, ініціатор віщання «Вісника товариства “Українська хата’’». Чернявський Микола заарештовано 1937 за сфабрикованим звинуваченням, розстріляно. Реабілітовано посмертно (1956). Автор низки поетичних зб.: «Пісні кохання» (1895), «Донецькі сонети» (1898), «Зорі» (1903), збірник, збірка оповідань «Богові невідомому» (1913), кількох повістей, брошури «Україна, автономія, федерація» (1917) та інший ряду літ.-крит. і публіцистичних статей, спогадів. Перекладав твори острів Пушкіна, М. Лєрмонтова, А. Фета, С. Надсона, Й.-В. Ґете, Г. Гейне, А. Міцкевича, В.-М. Гюго, здійснив повний переклад «Слова о полку Ігоревім» (1894). Разом із М. Коцюбинським і Б. Грінченком видав альманах «Дубове листя» (1903), присвячений П. Кулішу, та інший Творчістю Шевченка інспіровано нац.-визв. ідеї творів Чернявський Микола просвітницькі мотиви служіння поета народові, батьківщині, а також тему історії України. Поетичні твори Чернявський Микола вирізняються насиченістю відгомонами поезії Шевченка. Вірші «Скеля», «Мужича доля», «Одиначка», «Богданова інтродукція», «Ви, царські пси...», «Гість незнаний» містять образні перегуки з поемою Шевченка «Кавказ», поезіями «І тут, і всюди — скрізь погано», «Ой чого ти почорніло», «О люди! люди небораки!», «І день іде, і ніч іде». У віршах Чернявський Микола «Одна я на світі», «Воєвода», «Чари», «В огні повстання», «Шлях», «Моя пісня» та інший поемі «Козаки» ремінісценції творів Шевченка виявнюються на рівні постійного мотиву, — це мотиви «жіночої» лірики Шевченка, трагічна історія взаємин бідної дівчини і можновладця-спокусника, фольклор, мотив перетворення дівчини на тополю, картини народного повстання, мотиви пошуків долі, посилання пісні в Україну, визволення запорозькими козаками українців із турецький неволі тощо. У поезіях Чернявський Микола «Шевченко» (1889), «Великі слова» (1890) акцентовано безсмертя духовної спадщини Шевченка. До вірша «Великі слова» включено рядки з поезії Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову?». У вірші «Вандалам, що зруйнували пам’ятник Шевченку в Києві» Шевченко постає символом України. До шевченківський теми Чернявський Микола звертався і в прозових творах. У центрі оповідання «Напередодні» (1913)— епізод весілля П. Куліша й острів Білозерської (О. Куліш), на якому Шевченко був боярином. У зображенні особи Шевченка на першому плані — його мистецький обдаровання, манера поведінки, стиль спілкування. У нарисі про подорож у черв. 1906 до Тушева «Шевченкова могила. Спогади» (1918) Чернявський Микола нарікав на занедбаність, необлаштованість могили поета (Чернявський М. Тв.: В 2 т. К., 1966. том 2. С. 515; першодрук: Чернявський М. Тв.: У 10 т. хутір 1929. том 4). У спогадах про Грінченка «Кедр Ливана» (Херсон, 1918) Чернявський Микола підкреслював пошану, з якою Грінченко ставився до пам’яті про Шевченка. Чернявський Микола — автор циклу літ.-публіцистичних статей «Під знаком Великого Духа» (1919—20), який містить доповіді «Шевченко —герой», «Тарас Шевченко», «Трагедія Шевченка», «Геній Шевченка», «Свідки життя Шев-ченкового», виголошені під час відзначення роковин поета в Херсоні. У них Шевченко бачиться знаковою постаттю український культури, символом український нації. Чернявський Микола підкреслював синтез поезії, живопису та ораторського мист-ва у творчості митця. У ст. «Свідки життя Шевченкового» наведено спогади сучасників Шевченка. Те.: Твори: У 10 т. хутір 1927—1931; Твори: В 2 т. К„ 1966.