ФИЛИПОВИЧ Павло Петрович (20.09/2.10Л891, с. Кайтанівка, тепер Катеринопільського р-ну Черкаська обл.— 3.11.1937, урочище Сандармох, тепер Медвеж’єгорського р-ну, Карелія, РФ) — український літе-ратурознавець, поет, перекладач і педагог. Навчався _ ж в Колегії П. Ґалаґана, за- кінчив історико-філол. факультет Київ, ун-ту (1916), де був учасником наук, се-к ч мінару академік В. Перетца. Протягом 1916—23 пра-і цював у середніх школах, і к<і. * У 1919—35 читав лекції в Київ, ун-ті (1920—33 — Київська ІНО), у літературний семінарі підвищеного типу керував секцією шевченкознавства. Проф. ун-ту. Паралельно (з 1919) — наук, співробітник ВУАН (Комісії для видавання пам’яток новітнього український письменства). Заарештовано Филипович Павло 1935 у сфабрикованій справі, 1936 військ, трибунал засудив його до десяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Филипович Павло етаповано на Соловки. 1937 справу переглянуто, Филипович Павло разом з інший засуджено до розстрілу. Реабілітовано 1958. Автор поет, збірок «Земля і вітер» (1922), «Простір» (1925), літературознавчих праць «Жизнь и творчество Е. А. Баратьінского» (1917), «З новітнього українського письменства. Історично-літературні статті» (1929) та інший Особливу увагу Филипович Павло приділяв вивченню творчості Шевченка. Був одним із фундаторів новітнього наук, шевченкознавства. Написав близько 30 розвідок, упорядкував і відредагував збірник, збірка ст. «Тарас Шевченко» (1921; спільно з Є. Григоруком), «Шевченківський збірник» (1924), два збірник, збірка «Шевченко та його доба» (1925, 1926; спільно із С. Єфремовим і М. М. Новицьким). Виступив одним із коментаторів (разом із С. Єфремовим, П. Руліним та ін.) 4-го т. {Журнал) незакінченого Повного зібр. тв. Шевченка, започаткував ряд нових напрямків у шевченкознавстві. Низку наук, праць Филипович Павло присвятив осмисленню проблеми «Шевченко і український л-ра». У ранніх розвідках (1. Листи до Тараса Шевченка / У поряд, та комент. В. С. Бородіна, В. П. Мовчанюка, М. М. Павлюка, В. Л. Смілянської, Н. П. Чамати. К., 1993. Максимовича до Шевченка. 2. Нові рядки том Шевченка// Наше минуле. 1919. № 1/2) Филипович Павло аналізував еволюцію взаємин М. Максимовича і Шевченка та історію створення вірша «Марку Вовчку». У концептуальній ст. «Поет огненного слова» (Тарас Шевченко. К., 1921) доволі критично і зважено оцінив здобутки український письменників дошевч. пори, на тлі яких вивищується постать Шевченка. Новаторські ідеї та судження виявилися у ст. «Шевченко і Гребінка» (Україна. 1925. № 1/2), «Коцюбинський і Шевченко» (Життя й революція. 1926. № 2/3), «Щоголів і Шевченко (3 нагоди 30-х роковин смерті Я. Щоголева)» (Глобус. 1928. № 13). У ряді публікація (напр., До студіювання Шевченка // Нова громада. 1924. № 20/21) Филипович Павло піддав аргументованій ревізії погляди попередників на Шевченкову творчість, зокрема костомаровську концепцію народності, «мужицтва» Шевченка, активно полемізував із вульгарно-соціологічними дослідженнями (А. Річицького та ін.) спадщини Шевченка — ст. «Шевченко у зв’язках з його добою» (Нова громада. 1925. № 5/6), «До студіювання Шевченка та його доби» (Шевченко та його доба. [К.], 1925. Зб. перший). Порівняльно-істор. метод дослідження Филипович Павло застосував при аналізі світового (європ.) і російський літературний контексту творчості Шевченка. У ст. «Шевченко і романтизм» (ЗІФВ. 1924. Кн. 4) Филипович Павло розвинув проблему типології і національний самобутності український романтизму, першим класифікував типи (течії) Шевч-енкової романтики, прагнучи з’ясувати її природу, провів зіставний аналіз «байронічного» і Шев-ченкового романтизму, обгрунтував нагальну потребу системного вивчення філос.-мист. природи український передовсім Шевчен-кового, романтизму. Филипович Павло послідовно й аргументовано вписував Шевченка я Филиповт. в європейський культурно-літ. про- Шевченкознавчі студії. стір — ст. «Європейські Черкаси. 2002. Обкладинка письменники в Шевченковій лектурі» (Пролетарська правда. 1926. 10 берез.), коментарі до Щоденника — визначав у цьому контексті Шевченкові пріоритети. Багато уваги дослідник приділив проблемі «Шевченко і російський л-ра», активно розробляючи, зокрема тему декабристського руху (Шевченко і декабристи // Шевченківський збірник. К., 1924. том 1; окреме віщання — 1926). Відзначав, що Шевченко екстраполював філософію й мораль цього руху на ряд власних творів («Тризна», «Сон — У всякого своя доля», «Великий льох», «Юродивий»), на сторінки Щоденника. Компаративна методологія, яку Филипович Павло використовував у розвідках «А. Майков про Шевченка» {ЗІФВ. 1923. Кн. 2/3), «Невідомий лист Некрасова до Шевченка» (Глобус. 1928. № 6), «Шевченко і Плещеєв» (Життя й революція. 1929. № 3), «Український елемент в творах М. Лєскова» {Лєсков М. Вибр. тв. хутір 1929), «Перший переклад з Шевченка російською мовою» (Шевченко. хутір 1928. Річник перший) та інший сприяла означенню чи глибшому розкриттю цілого ряду важливих питань шевченкознавства, зокрема у порівняльно-істор. сенсі. У ст. «Забуті рецензії сорокових років на Шевченкові твори» (Україна. 1930. № 3/4) аргументовано диференціював оцінки, які дали Шевченкові та його творам різні російський видання і критики 1840-х. Филипович Павло також належить першість у наук, формулюванні проблеми «Шевченко і читач» (Соціальне обличчя українського читача 30—40 рядки XIX в. // Життя й революція. 1930. № 1). Окремі розвідки, написані на початок, початковий 1930-х, — «Шевченко і Платон Симиренко (3 поля боротьби за Шевченка)» (Життя й революція. 1933. № 3), «Шевченко в боротьбі з українською дворянсько-поміщицькою літературою (Передмова до “Другого Кобзаря”)» (Життя й революція. 1934. № 4), — мають ознаки вульгарно-соціологічного підходу до персоналій та явищ, зумовлені наростанням тоталітарних тенденцій у суспільстві. У поетичному доробку Ф.— триптих «Тарас Шевченко» (1926), кожен зі складників якого — «Київ (Зустрічі з Кулішем)», «Новопетровське (Перша частина)», «Повернення (На пароплаві)» — поетична версія осмислюваних і в ряді статей шевченківський тем, зокрема взаємин Шевченка і Куліша, та інший Те.: Шевченкова поема про Івана Гуса // Шевченко том Єретик. хутір 1927 (у співавтор з Д. Багалієм); Шевченкова «Марія» // Шевченко том Марія. хутір 1927; Література: Статті, розвідки, огляди. Нью-Йорк; Мельбурн, 1971; Поезії. Мюнхен, 1957; Поезії. К., 1989; Літературно-критичні статті. К., 1991; Шевченкознавчі студії. Черкаси, 2002; Поезії. Переклади. Черкаси, 2007; Літературознавчі студії. Компаративістика. Черкаси, 2008.