ТУРГЕНЄВ Іван Сергійович (28.10/9.11.1818, м. Орел, тепер Російська Федерація — 22.08.1883, м. Буживаль, поблизу Парижа; похований у Петербурзі) — російський письменник. Навчався на словесному відділенні Москов. ун-ту (1833) та на історико-філол. ф-ті Петерб. ун-ту (з 1834), в останньому отримав ступінь магістра філософії (1842). Автор збірник, збірка «Записки мисливця» (1847— 52), романів «Рудін» (1856), «Дворянське гніздо» (1859), «Напередодні» (1860), «Батьки і діти» (1862), книжка «Літературні і життєві спогади» (1869—80), «Вірші в прозі» (1877—82) та інший Підтримував тісні стосунки з лідерами демократичних рухів: у 1840-х — із В. Бєлінським, М. Станке-вичем, М. Бакуніним, острів Герценом,у 1870-ті в Парижі письменник зближується з діячами народницького руху Г. Лопатіним, П. Лавровим, С. Степняком-Крав-чинським, матеріально допомагає народницькому журнал «Вперед». У єдиному, що дійшов до нашого часу, листі Іван Тургенєв до Шевченка, написаному в лют. — квіт. 1860, письменник запрошував поета зустрітися з одним із лідерів руху петрашевців М. Спешнєвим, який повернувся із заслання: «Любезнейший Тарас Григорьевич, Вьі желали познакомиться с Спешневьім: он у меня завтра обедает — приходите. Мьі все (и он, разумеется) будем очень ради видеть Вас» (Тур-генев И. С. Поли. собр. соч. и писем: В 30 т. Письма: В 18 т. М., 1987. Іван Тургенєв 4. С. 182). Іван Тургенєв познайомився із Шевченком у лют. 1859. У написаних 1875 для празького віщання «Кобзаря» «Споминках про Шевченка» він так описує цю зустріч: «Широкоплечий, присадкуватий, кремезний, Шевченко являв собою образ козака з помітними ознаками солдатської виправки і ломки. Голова довгаста, майже лиса; високий зморшкуватий лоб, широкий, так званий “качиний” ніс, густі вуса, що закривали губи; невеликі сірі очі, погляд яких здебільшого похмурий і недовірливий, часом набирав виразу лагідного, майже ніжного, і супроводжувався хорошою, доброю усмішкою, голос трохи хрипкий, вимова чисто російська, рухи спокійні, хода поважна, постать трохи незграбна і мало елегантна. Ось такими рисами запала мені в пам’ять ця незвичайна людина. У високій баранячій шапці, в довгій темно-сірій чу-марці з коміром з чорного смушку, Шевченко мав вигляд справжнього малороса, хохла; портрети, що лишилися після нього, дають загалом правильне про нього уявлення. Нам усім, тодішнім літераторам, добре було відомо, яка лиха доля тяжіла над цим чоловіком; талант його приваблював нас своєю оригінальністю і силою» (Спогади 1982, с. 335). Перша зустріч письменників відбулася у Петербурзі на початок, початковий лют. 1859; взимку 1859—60 Іван Тургенєв і Шевченко часто зустрічалися в домі В. Карташевської і М. Макарова. У листах до М. Маркович (Марка Вовчка), В. Карташевської 1859—61 Іван Тургенєв неодмінно запитував про поета: як письменника Іван Тургенєв цікавила сама особистість борця за свободу, його героїчна постать, незламна під ударами жорстокої долі. Іван Тургенєв брав діяльну участь у заходах Літфонду зі звільнення родичів Шевченка з кріпацтва. Після смерті поета Іван Тургенєв звернувся до Герцена із проханням надрукований в журнал «Колокол» повідомлення про смерть поета. У спогадах Іван Тургенєв охарактеризував його так: «Взагалі це була натура пристрасна, невгамовна, здавлена, але не зламана долею, простолюдин, поет і патріот» (Спогади 1982, с. 336). У листі від 22 трав./ З черв. 1861 до Марка Вовчка Іван Тургенєв висловив враження про журнал «Основа»: «Мне дали 4 № “Основ”, из которьіх я мог заключить, что вьіше малороссийского нет ничего в мире — и что в особенности мьі, великороссьі, дрянь и ничтожество. А мьі, великороссьі, поглаживаем себе бороду, посмеиваемся и думаєм: пускай дети тешатся, пока егце молодьі. Вьірастут — поумнеют. А теперь они егце от собственньїх слов пьянеют. И журнал у них на такой славной бумаге — и Шевченко такой великий позт» (Тургенев И. С. Полное собр. соч. и писем: В ЗО т. Письма: В 18 т. М., 1987. Іван Тургенєв 4). За версією острів Дорошкевича (Твори Марка Вовчка. К.; Лейпциг, 1926. С. 588), іронію Іван Тургенєв викликала стаття Л. Жемчужникова «Спогади про Шевченка, його смерть і поховання». Найбільш повним трактуванням цього висловлювання Іван Тургенєв вважають думку П. Филиповича про «неглибокий інтерес досить байдужого спостережника»: «Уже в час найбільшого інтересу Тургенєва до Шевченка й українського літературного руху <...> можна помітити погордливу од автора “Дворянського гнізда” поблажливість до українців» (Листування, с. 884—885). Відповідні тенденції дослідник зауважив також у спогадах Іван Тургенєв про Шевченка (Там само. С. 886). До думок Филиповича зрештою приєднався й Ф. Прийма, визнавши, що у ставленні російський письменника до особи і літературний творчості Шевченка були наявні поблажливість та іронія (Прийма Ф. Я. Шевченко и русская литература XIX века. М.; Лг„ 1961. С. 306).