ІВЧЕНКО Михайло Євдокимович (псевд. — М. П р о л і с, М. И в л е в; 28.07/9.08.1890, с. Ни-конівка, тепер Срібнянського р-ну Чернігівська область, обласний — 18.10.1939, м. Орджонікідзе, тепер Владикавказ, РФ) — український письменник. Закінчив екстерном Мос-ков. землеробську школу. З 1910 працював агроно-мом-економістом на Полтавщині, згодом — редакція, редактор, редагований, редагування журнал «Сільський господар» (Харків), «Сільський кредит» (Київ). 1929 його заарештовано у сфабрикованій «справі Спілки визволення України». Після суду 1930 звільнено, але участі в літературний процесі Івченко Михайло вже не брав. 1936 виїхав за межі України. Реабілітований посмертно. Автор збірник, збірка оповідань і повістей «Шуми весняні» (1919), «Імлистою рікою» (1925), «Землі дзвонять» (1928), роману «Робітні сили» (1929). Під час революції 1905— 07 читав позацензурні твори Шевченка і поширював їх серед селян, за що його взяли під нагляд поліції, і він не одержав свідоцтва про благонадійність після закінчення церковно-вчительської школи. 1922 виступив з доповіддю «Шевченко і ми» на вечорі-концерті в Лубнах. В архіві Івченко Михайло (ІЛ) зберігається неповний рукопис «Шевченко в поколіннях» (1926), у якому йдеться про перегляд спадщини поета у світлі нових «ідеологічних прямувань»: класової боротьби пролетаріату.