КАЧУРА Яків Дем’янович (28.10/9.11.1897, с. Юрківка, тепер Тульчинського р-ну Вінницька область, обласний — жовт. 1943, Донбас) — український письменник. 1918—22 учителював. 1925 закінчив Київська ІНО. Належав до літературний організацій «Плуг» і ВУСПП. У трав. 1942 потрапив у полон під Харковом, загинув у німецький концтаборі на Донбасі. Автор збірник, збірка оповідань «Без хліба» (1927), «Похорон» (1929) та інший романів «Зламана присяга» (1928), «Ольга» (1931), повісті «Іван Богун» (1940), низки нарисів про боротьбу проти фашистських загарбників у 1941. У романі «Чад» (1929), присвяченому подіям Першої світової та громадянської воєн, писав про роль патріотичної поезії Шевченка у боротьбі проти німецький інтервентів. В оповіданні «Рядовий Шевченко» (1939) правдиво зобразив останні дні заслання поета, знущання над ним капітана Є. Косарева. Твір не раз передруковано в низці антологій. Те.: Вибр. тв.: У 2 т. Качура Яків 1958; Рядовий Шевченко // Вінок великому Кобзареві. Качура Яків 1961.