ХОТКЕВИЧ Гнат Мартинович (псевд. — Гнат Га-лайда, Пеня та ін.; 19/31.12.1877, Харків — 8.10.1938, там само) — український письменник, перекладач, критик, музикант, композитор, мистецтвознавець, театр, і громадський діяч. Закінчив 1900 Харків, технологічний ін-т. Під час перерви в навчанні (був на два роки виключений з ін-ту за участь у студент, заворушеннях) мандрував Україною як бандурист у хорі М. Ли-сенка. Працював у технічному відділі служби тяги Харків.-Микол, залізниці. 1899 влаштував виступ кобзарів і лірників на 12-му археологічний з’їзді в Харкові. На початок, початковий 20 ст. належав до спів-організаторів видавничої спілки «Вс. І. Гуртом» та очолював видавничу український комісію при Харків, т-ві письменності. 1901 заснував перший український робітничий театральний Під час революції 1905 його обрано головою Центр, страйкому залізниці, делегатом Всерос. з’їзду залізничників. Через політ, переслідування 1906 емігрував на Галичину. У с. Красноїллі (тепер Верховинського р-ну Івано-Франківська обл.) став фундатором і режисер Гуцульського театру, для репертуару якого написав п’єси «Довбуш» (1909), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) та інший 1912 перебував в ув’язненні в Києві та Харкові, а по звільненні — під таємним наглядом поліції. Від 1913 редагував журнал «Вістник культури і життя», згодом керував літ.-наук, відділом Укр. т-ваім. Г. Квітки-Основ’яненка. У берез. 1915 хутір вислано з України. 1927, після повернення, організував Держ. капелу бандуристів імені том Шевченка. Переклав твори Калідаси, В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Ф. Шиллера, В.-М. Гюго. Автор збірник, збірка «Поезія в прозі» (X., 1902), книжка прози «Життєві аналогії» (X., 1902), «Гірські акварелі» (X., 1914), повістей «Камінна душа» (Чернівці, 1911); п’єс «Лихоліття» (Л., 1906), «Вони» (Л., 1909), «О полку Ігоревім» (X., 1926), драм, тетралогії «Богдан Хмельницький» (X., 1929); розвідки «Народний і середньовічний театр в Галичині» (1924) та інший Як тетралогію було задумано цикл епічних творів хутір «З сім’ї геніїв» (неопубл.). За попереднім планом, він мав охоплювати такі частини: «Перша — дитячі роки— мала б назву “Тарасик”; друга— до [18]38 року — “Тарас”; третя — до арешту — “Тарас Григорович” і четверта — “Шевченко”» (ЦДІАУ. Ф. 309. Оп. 1. № 2232. Арк. 25). Роботу над циклом автор почав 1924 і завершив дві частини (ІЛ. Ф. 62. № 190). Написанню передувала підготовка доповідей «Цим Шевченко великий» (публ. уривків: Діло. 1911.21 лют.; першодрук ст. зі скороченнями: Хоткевич Г. Твори: В 2 т. К., 1966. том 1) та «Шевченко і Федькович» (Червоний шлях. 1924. № 10), виголошених на вечорах пам’яті поета. У виступах, окрім усесвітнього значення, акцентовано роль митця у формуванні молоді та наступних поколінь український літераторів. Надрукував також ст. «Шевченкові епіграфи» (ЛНВ. 1900. Ч. 4)та«Шевченковесвято в далекім, далекім краю» (Письмо з «Просвіти». 1908. № 10; обидві — під криптонімом Г. X.). Під час роботи над тетралогією хутір написав ряд новаторських розвідок, зокрема «Енгельгардти», «Дати деяких листів», «Ктізіет чи Ьатрі?», «Дещо про Ширяєва», «Чи був Шевченко у Варшаві?», «Дата виїзду Шевченка з села», «Гулак-Артемовський С. С. і Шевченко», «Шевченко і Козачковський», «Цікава інтуїція», «Фантастичні дати», «Автобіографічне в повісті “Художник”». Згадані студії автор надіслав до Інститут літератури сподіваючись на їх публікація окремим збірник, збірка На повторні листи дослідника острів Білецький відповів, що статті ще не розглянуто (ЦДІАУ. Ф. 688. Оп. 1. № 305). Як повідомив згодом співробітник Інститут літератури І. Єрофєєв у листі до хутір від 3 берез. 1938, усі отримані матеріали передано на рецензування (ЦДІАУ. Ф. 688. Оп. 1. № 309). У результаті шевченкознавчі статті дістали негативну оцінку І. Стебуна (нині зберігаються: ІЛ. Ф. 62). Паралельно з роботою над тетралогією про Шевченка хутір на замовлення вид-ва підготував її скорочений варіант — повість, у якій виклад поетової біо- графії закінчено петерб. періодом. Рукопис, що складався з трьох розділ («Дитинство», «Отроцтво», «Юність»), надрукований окремою книжка під назвою «Тарас Шевченко» (Л., 1966). Уривок із першої частини тетралогії побачив світ окремою книжка {Хоткевич Г. Катрине весілля. К., 1995). У другому розділ повісті (про перебування головний героя у Вільні й Варшаві) превалює художній вигадка: епізод із Ми ПІКОМ, порятунок Рузі, образ Кришталевича. Переконливо змо-дельовано характер підлітка в період становлення його національний і етичних ідеалів. Заглибленням у свідомість героя в цьому та фінальному розділ зумовлено стиль повісті, який порівняно з попередніми творами хутір вирізняється динамічністю, лаконізмом діалогів. хутір написав низку вокальних композицій за Шевченковими текстами, зокрема мішані хори «Ой діброво —темний гаю!», «Попід горою, яром, долом», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Защебетав жайворонок», «Тече вода в синє море» (усі— 1927), однорідний хор «Зоре моя вечірняя» (1922) та інший Більшість із них автор аранжував для різних хорових складів. Збереглися фрагменти композицій на слова з поеми «Гайдамаки», як-от: «Все йде, все минає», «Задзвонили в усі дзвони», соло Ґонти з хором. Вірші Шевченка використано також у солоспівах для мецо-сопрано («Ой я свого чоловіка», 1927; «Тополя — По діброві вітер виє», 1928), тенора («Сонце гріє, вітер віє» і «У гаю, гаю вітру немає», обидва— 1927); баритона («Минає неясний день мій») та баса («Ой не п’ються пива-меди», обидва — 1928) тощо. З огляду на стильові ознаки є підстави припускати, що хутір належить авторство квартетів «Утоплена» та «Хто мене виведе» за мотивами поезії Шевченка. 1917 хутір зачитав доповідь «Історичний розвиток композицій до поезій том Шевченка» на концерті Харків, національний хору (див.: ЦДІАУ. Ф. 688. Оп. 1. № 183). У кінофільм Г. Тасіна «Назар Стодоля» (193 7) за однойменною Шевченковою драмою виконав роль кобзаря. Те.: Тв.: У 8 т. хутір 1928—31; Тарас. У Вільшаній // Жовтень. 1964. № 3; Про Шевченка: 3 архів, архівний джерел. К., 1999.