ЛИПА Іван Львович (псевд. — Н а п п о і, Іван Степовик, Петро Шелест, Літописець, Якийсь та ін.; 12/24.02.1865, м. Керч, Крим — 13.11.1923, м. Винники, побл. Львова) — український письменник, лікар, громадський і державний діяч. Член Укр. народної партії, Укр. партії соціалістів-самостійників. Батько Ю. Липи. 1888 вступив на медичний факультет Харків, ун-ту; виключений із п’ятого курсу через арешт за громадсько-політ. діяльність, закінчив 1897 університет у Казані. Лікар у Полтавська земстві і на Одещині, зокрема у м. Ананьєві, у 1902— 18 — в Одесі. Із пожвавленням український визвольний руху — комісар Одеси (1917—18). З 1 січ. 1919 — міністр віросповідань УНР. У 1920—22 Липа Іван разом із тисячами інтернованих українців перебував у Тарнові (Польща). Тут його обрали міністром охорони здоров’я уряду УНР в екзилі. З 1 берез. 1922 — лікар у Винниках. Вів велику громадську роботу, зокрема у «Просвіті». Упорядкував і видав літературний альманах «Багаття» (1905). Як літератор і громадський діяч мав широкі зв’язки (Б. Грінченко, М. Вороний, 0. Олесь, В. Самійленко, М. Коцюбинський, М. Ко-маров, острів Кобилянська, 1. Франко). Із художній творами виступав з 1892 на сторінках журнал «Зоря», «Правда», «Літературно-науковий вістник», «Шершень», альманах «Терновий вінок», «На шляху» та інший У письменницькій спадщині Липа Іван — повість «Нові Хрести» (1913), оповідання та психологічні новели («Утома», 1922; «Або воля, або смерть», 1923, та ін.), громадянська лірика («Суд визволеного краю», 1903; «З чужини», «У камеру № 5», «Уночі», усі — 1908), символічно-філос. притчі й казки. Переклав окремі поезії Й.-В. Ґете, М. Лєрмонтова, С. Надсона. Автор ст. про Б. Грін-ченка, острів Плюща, спогадів про І. Франка та інший Липа Іван — засновник Братства тарасівців, утвореного 1891 групою національний свідомих студентів на могилі Шевченка в Каневі. Шевченко для Липа Іван — знакова постать український історії, з діяльністю якої він пов’язував народження та формування національний свідомості. Липа Іван активно популяризував постать Шевченка. У 1892 в «Зорі» (№ 5 і № 16) опублікований нарис «У батька Тараса в гостині» і ст. «Теперішній стан Тарасової могили». До роковин Шевченка він приурочив оприлюднення програми Братства тарасівців «Ргоґе88Іоп сіє ґоі молодих українців» («Символ віри молодих українців»), що була опублікований у Львівська «Правді» (1893. № 4) із указівкою під заголовком: «Читане на Тарасові роковини 1893 р. в університетському місті на Україні [Харкові. — Ред.\». Зусиллями Липа Іван і тарасівців на Полтавщині було розповсюджено понад 40 прим. 2-го тому празького віщання «Кобзаря» (1876). Про Шевченка Липа Іван говорив і 10 берез. 1921, відкривши в Тарнові перше засідання Ради УНР, на якому виголосив реферат-спомин «Тарасівці» (див.: Письмо з Просвіти. 1922. № 11—12). Коментуючи слова Шевченка стосовно України — «за неї душу погублю», — Липа Іван зіставив таке кредо зі світоглядом Фауста. Те.: Оповіді про смерть, війну і любов. Липа Іван 1935; Велетень Максим; Казки. К., 1993; Світильник неугасимий: Тринадцять притч. К., 1994.