НЕЧЕРДА Борис Андрійович (11.07.1939, с. Ярешки Андрушівського р-ну Житом, область, обласний — 11.01.1998, Одеса) — український поет. Навчався в Одеська ін-ті інженерів морського флоту. Працював у пресі, на Одеська кіностудії, був відповідальний секретарем Одеська організації СПУ. Автор збірник, збірка «Материк» (1963), «Барельєфи» (1967), «Літак у краплі бурштину» (1972), «Танець під дощем» (1978), «Вежа» (1980) та ін.; роману «Смерть кур’єра» (1991). Лауреат Держ. премії імені Тараса Шевченка (2000; за збірник, збірка поезій «Остання книга», 1998). Вагоме місце у творчості Нечерда Борис посіла поема «Шевченко» (зб. «Лада», 1965). У ній можна зауважити перехід від пафосного викриття царя до сарказму, потім — до героїчних інтонацій, що, раптово обриваючись, дають місце ядучій іронії, яку змінює тонкий ліризм. Нечерда Борис розкриває загальнолюдський зміст Шевченкових творів, їхнє світове значення. Шевченко постає в поемі як духовний провідник нації. Весь твір пронизує Шевченків біль, викликаний пасивністю, рабською психологією людності, однак перемагає віра в силу ідеалів свободи. Шевченкові присвячено й поему «Віденські дні Тараса» (зб. «Удвох із матір’ю», 1983). Твір наснажено глибокими філософський роздумами про призначення митця в суспільстві. Цикл «Чотири слова про Шевченка» (зб. «Вибране», 1991) — медитація на вічну тему несумісності мист-ва і тиранії.