ОСЬМАЧКА Тодось Степанович (Феодосій; 3/15.05.1895, с. Куцівка, тепер Смілянського р-ну Черкаська область, обласний — 7.09.1962, Нью-Йорк; похований у містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США) — український письменник і перекладач. Із 1921 навчався в Київська ІНО. Після виключення як неблагонадійного — на літературний роботі, учителював. Переховуючись від переслідувань (короткочасні арешти 1921, 1930, 1933, 1934, 1939), мандрував Україною, Росією, удаючи божевільного (можливо, справді хворів). З 1942 — у Львові, з 1944 через табори «переміщених осіб» виїхав до США, блукав містами США й Канади, страждаючи на манію переслідування, працював на тимчасових роботах, займався літературний діяльністю. Видав поетичні збірник, збірка «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Сучасникам» (1943), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), поему «Поет» (1947) та інший повісті «Старший боярин» (1944), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956). Перекладав твори В. Шекспіра, Дж.-Ґ. Байрона, Осьмачка Тодось Вайльда. Згадки про Шевченка, його художній образи, алюзії, ремінісценції, цитати з творів наявні у творчості Осьмачка Тодось від першої збірки поезій до останньої прижиттєвої добірки афоризмів. Пряме звернення зафіксовано в назві рукописної поетичної збірник, збірка «Не Кобзарь», вилученої в 1930-ті під час арешту (зберігається в Центр, державний архіві громадських об’єднань України. Ф. 263. Оп. 1. Спр. № 44993; короткий опис див.: Скорський М. А. С. 71 — 72), особливо інтенсивне — у поемі «Поет». Суб’єкт лірики Осьмачка Тодось головний герой прози — це митець-інтелігент із селян (із Наддніпрянщини), наділений таким почуттям відповідальності перед своїм народом, що це інколи пригнічує його, сприймається як фатум. Для ліричного суб’єкта поезії Осьмачка Тодось «Мрія» творчість — важка й невдячна доля, котрої не можна уникнути, мрія, за досягнення якої митець платить життям. У 2-й редакція, редактор, редагований, редагування вірша (у збірник, збірка «Із-під світу») з’являється епіграф із Шевченкової поезії «Муза». Мотив пошуку правди, зокрема мистецький спільний для обох поезій. Емоційний образ сльози, характерний і для Шевченка (див. Образи-концепти у поетичній творчості Шевченка — розділ Сльози), обрамлюючи текст Осьмачка Тодось набуває піднесено-символічного значення. У поезії Осьмачка Тодось можна зауважити алюзії та прямі згадки Шевченкових образів: сова, що летить над москов. шляхами в «Поеті» Осьмачка Тодось нагадує сову із Шевченкової поеми «Сон — У всякого своя доля». Н. Зборовська вважала, що Шевченко — ідеальний прообраз «Поета» (Зборовська Н. «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. К., 1996. С. 16—17), Ю. Шевельов стверджував, що в цій поемі Шевченко для Осьмачка Тодось є «втілення самої істоти України», але такий пієтет «не привів до копіювання й наслідування» (Шерех Ю. С. 266). У вступ, вступна до поеми ліричний суб’єкт журиться через невдячність письменницької праці і втішається лише думкою, що «наш Кобзар звертався теж до стін» (у Шевченковому «Хіба самому написать» — «А їм неначе рот зашито <...>/ Для кого я пишу? для чого? / За що я Вкраїну люблю?»), і надією, що «в час свободи» рідний край визнає «голос рідного <...> сина». Є в «Поеті» образна тавтологія «прозорий льох минувшини», порівняння ліричного суб’єкта із «Шевченковою Причинною». Образ «Шевченкового з Кобзаря Яреми» з’являється в кульмінації, коли герой поеми Свирид Чичка проголошує останній свій бій за справедливість — із вічністю. В останні дні життя напівпаралізований Осьмачка Тодось знову повертається до постаті Шевченка, визначаючи його місце серед геніїв інший національний л-р. У коротких шпитальних нотатках, надрукований у збірник, збірка «Слово» ще «з дозволу автора», але вже водночас із некрологом, Осьмачка Тодось писав: «Я певний, що якби Шевченко з’явився перед Шекспіром і Ґете, то вони б мали його перед своїми духовними очима як божество, щось подібне до Богочоловіка. Бо Шевченко збільшив славу Спасителя як людолюба», і більше: «Після Ісуса Христа нема в світі дорожчої людини для людства, як Шевченко, дарма, що він не такий серцевід і людознавець, як Шекспір, і не такий глибокий індивідуаліст, як Ґете» (Осьмачка том Думки (із шпитальних нотаток) // Слово: Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. 1962. Зб. 1. С. 294). Дослідники творчості Осьмачка Тодось не раз указували на розвиток або відгомін шевченківський традицій у його поезії. М. Скорський говорив про святобливе ставлення Осьмачка Тодось до Шевченка і простежував зв’язок його поезії «Монолог» — через епіграф із «Юродивого» — з ви-кривально-звинувальними інтенціями творів Шевченка (Скорський М. А. С. 103, 136, 126). Ю. Лавріненко підкреслював спорідненість стилів Осьмачка Тодось і Шевченка і писав, що після Шевченка Осьмачка Тодось «вище ніж хто підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що був найбільшою рушійною силою революції і найбільшою жертвою московської тоталітарної контрреволюції» (Лавріненко Ю. Тодосій Осьмачка // Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Париж, 1959. С. 221). Ю. Шевельов, порівнюючи творчі постаті Осьмачка Тодось І. Багряного і В. Барки, називає їх «неоекспресіоністами» й «неошевченківцями» {Шерех Ю. С. 189). Те.: Воістину — ти наш поет! // Шевченко том Повне віщання тв.: У 14 т. Чикаго, 1963. том 13; Поезії. К., 1991; Поезії. Повісті. К„ 2002.