ПІДСУХА Олександр Миколайович (16.10.1918, с. Ніжиловичі, тепер Макарівського р-ну Київ, область, обласний — 21.10.1990, Київ) — український письменник. Закінчив робітфак Київ, лінгвістичного ін-ту, Харків, педагогічний інститут іноземних мов (1939). До війни викладав у Донецька індустріальному ін-ті (1939—41), згодом — у Київ, педагогічний ін-ті (1946—49). В 1953—58 — головний редакція, редактор, редагований, редагування журнал «Дніпро». 1967—72 — редакція, редактор, редагований, редагування серії «Романи і повісті» вид-ва «Дніпро». Автор поетичних збірник, збірка «Я хочу миру» (1949), «Життя за нас» (1950), «Героїка» (1951), «Поезії» (1955), «Розповень» (1969), «Літа і думи» (1974), «Гарячий цвіт осені» (1985), віршованого роману «Поліська трилогія» (1962), низки драм, творів. Шевченкові присвятив поезії «Думка», «Вічне каяття», «Клянусь тобі, Тарасе» (всі — 1961), «Вічний вогонь» (1964) та інший У поезії «Думка» ліричний герой немовби перевтілюється у малого Тараса, прагнучи відтворити важке дитинство майбутнього поета, поневіряння у ролі козачка у пана, перше любовне почуття. Балада «Вічне каяття» розповідає про кохану жінку Шевченка Л. Полусмак, яка картає себе за відмову стати супутницею життя поета і шукає душевного спокою у постійних відвідинах його могили. У вірші «Клянусь тобі, Тарасе» Підсуха Олександр оспівує красу простоти поезії Шевченка, її безсмертя, висловлює готовність своєю творчістю плекати Шевченкові ідеали: відданість народові, нещадність до ворогів, обіцяючи «чужого научатись і берегти своє». В есеї «На все життя» (зб. спогадів, статей, есеїв «З відстані літ», 1982) Підсуха Олександр згадує, як уперше почув про Шевченка від своєї матері. Те.: Вибр. тв.: В 2 т. К., 1988. том 1.