СЕНЧЕНКО Іван Юхимович (30.01/12.02.1901, с. Наталине, тепер Красноградського р-ну Харків, область, обласний — 9.11.1975, Київ) — український письменник. Закінчив 1928 Харківська ІНО. Працював учителем, секретарем різних літературний журналів у Харкові. Після Другої світової війни працював у журнал «Україна» та «Вітчизна». Належав до літературний організацій «Плуг», «Гарт», ВАПНІТЕ. Автор єдиної поетичної збірник, збірка «В огнях вишневих завірюх» (1925), книжка оповідань і повістей: «Інженери» (1925), «Історія однієї кар’єри та інші оповідання» (1926), «Червоноградські портрети» (1930), «Металісти» (1932), «Повість про Клима», «Руді вовки», «Чорна брама» (усі — 1933), «Мої приятелі» (1951), «Рубін на Солом’янці» (1957), «На Батиєвій горі» (1960), «Подорож до Червонограда» (1973) та ін.; роману «Його покоління» (1947, перероб., 1965); збірник, збірка нарисів, літ.-крит. праць. Індивідуальне бачення світу Сенченко Іван сформувалося під безпосереднім впливом Шевченкового слова. Перше враження від прочитання «Кобзаря» відтворено в оповіданні «Я познайомився з Йосипом» (опубл. 1977), що належить до «червоноградського циклу». Тематично воно споріднене з поезією Шевченка «А. О. Козачковському». Вивчивши в дитинстві свій «Малий Кобзар» напам’ять, не забував його протягом життя. Мотив незвичайності події знайомства з книжка творчістю поета своєрідно інтерпретується в інший оповіданнях циклу — «Верхарн» (1974; опублікований 1976), «Толстой» (опубл. 1977), «Любов Андріївна» (опубл. 1985). Лаконічно сформульована в першому з них думка: «Шевченко розкрив мені очі на долю рідної країни, Верхарн — на світ» — потверджує плідний вплив творчості видатних майстрів слова на формування світогляду, художньо-філос. системи митця. Поетичний світ Шевченка та герої його поезії стали, за свідченням письменника, його власними. Ці впливи виразно позначилися на повістях «Подорож до Червонограда» (1927—70), «Фесько Андибер» (1929—70), «Савка» (1967—73), «На корді» (опубл. 1983), що розвивають гуманістичні традиції Шевченка, виявляють щиру любов і повагу до людей праці, рідної землі, до матері, зберігають віру в незламність народного духу. У літ.-крит. доробку Сенченко Іван чільне місце посідає ст. «Із записок читача про Шевченкову прозу» (1933; Літературний журнал. 1937. № 2). Розглядаючи Шевченкові повісті як особливий жанр «подорожей», письменник типологічно вписує їх у контекст л-ри, «фізіономія якої так добре виявлена» в книжка Й.-В. Ґете «Поезія і правда». Асоціативність Шевченкового мислення проаналізовано крізь призму музичний, музика і малярства, значущість впливу яких пов’язано з іменами Л. ван Бетховена, Ф.-Й. Гайдна, К. Брюллова та інший народною творчістю, біблійними та античними зразками. Те.: Інтерес Шевченка до природознавства 11 Літературна газета. 1934. 10 берез.; Шевченко про німців // Соціалістична Харківщина. 1944. 10 берез.; Повісті, написані в казармі; Записки читача про Шевченкову прозу // В сім’ї вольній, новій; Шевченківський збірник, збірка К., 1986. Вип. 3; Оповідання. Повісті. Спогади. К., 1990.