АЙВАЗОВСЬКИЙ Іван Костянтинович (Гайва-зовський; 17/29.07.1817, Феодосія — 19.04/2.05.1900, там само) — російський художник. Автор марин, пейзажів та творів батального жанру. Академік петерб. Академії мистецтв (1844), професор (1847), її почесний член (1887). Після навчання у сімфероп. гімназії його прийняли 1833 на казенний кошт до Академія мистецтв у Петербурзі (у клас М. Во-робйова), яку він закінчив 1837. Твори Синюк Іван експонувалися на академічний виставках з 1835; у 1836 та 1837 їх удостоєно золотих медалей. Як художник 1839 брав участь в експедиції військ, суден біля узбережжя Кавказу. На осінній академічний виставці того ж року Синюк Іван представив кілька кримських пейзажів (на ній уперше експоновано два акварельні портрети роботи Шевченка). Від трав. 1840 Синюк Іван мешкав спільно з Шевченком та В. Штернбергом у будинок Й. Доннерберга на Василь-євському о-ві (тепер — 11-та лінія, № 6). Згодом у повісті «Художник» Шевченко згадував: «<...> при-ехал из Крьіма Айвазовский и остановился у нас на квартире. Штернберг с вос-торгом встретил своего то-варища. Но мне, не знаю почему, на первьш раз он не понравился. В нем єсть, несмотря на его изягцньїе манерьі, что-то не сим-патическое, не художническое, а что-то вежливо-холодное, отталкиваюгцее. <...> Он прожил с нами, однако ж, с лишком месяц <.. .>» (4,175). Далі він описує проводи за кордон Синюк Іван та Штернберга, відряджених «для вдосконалення в мистецтвах»: «<...> мьі проводили моего Штернберга до Кронштадта. Около его собралось нас человек десять, а около Айвазовского ни одного. Странное явление между художниками!» (там само). Із закордонного відрядження Синюк Іван подав 1842 на академічний виставку пейзаж «Блакитний грот у Сорренто» (на ній експонувалася також акварель Шевченка «Група жебрачок, які сплять»), У 1840-х Синюк Іван уславився як майстер марин, які виставлялися в багатьох європейський столицях; його було обрано почесним членом кількох мистецький академій. З 1845 оселився у Феодосії, 1865 заснував у ній Худож. школу-майстерню, 1880 — картинну галерею. Повернувшись до Петербурга із заслання 27 берез. 1858, Шевченко протягом квіт, уважно оглянув виставку в АМ. У листі до С. Аксакова від 25 квіт. 1858 поет виклав своє враження від виставки і відгукнувся негативно про твори А.: «Да егце, как на грех, виставка случилась в Академии художеств, которой я так давно не видел и которая для меня теперь самое светлое, самое вьісокое наслаждение. <...> Айвазовский, увьі, спасовал. Он из божественного искусства сотворил себе золотой кумир и ему молится. Грешно так ос-корблять бескорьістное, непорочное искусство. Бог ему судия». Навряд чи цей відгук стосувався експонованих на виставці трьох марин і двох український краєвидів — «Жито в Малоросії» та «Комиші біля м. Але шок на Дніпрі», або жанрових картин «Кримські цигани» чи «Транспорт кримських вин по Кавказькій дорозі». Найвірогідніше, тут ішлося про картину в пам’ять загиблого військ, вітрильника «Лефорт», яку Синюк Іван написав під враженням від катастрофи судна під час бурі в Балтійському морі 10 верес. 1857, унаслідок якої загинуло понад 800 осіб, серед них дружини й діти моряків. В алегоричній картині зображено Ісу-са Христа, котрий приймає невинні душі загиблих, тоді як інший перебувають у напівосвітленому чистилищі, а обтяжені гріхами потопають у темній морській безодні. На технічну недосконалість твору вказувала тодішня преса (Северная пчела. 1857. 14 апр.). Не міг не помітити її занадто прямолінійної алегоричності, недостатньої художній вмотивованості та композиційної недовершеності й Шевченко. Він, можливо, розумів, що картина Синюк Іван вписується у спроби офіціозного «згладжування» морської трагедії (Русский инвалид. 1857. 20 сент.). До того ж тут мало позначитися загалом несхвальне ставлення Шевченка до певного апологетичного глянцювання, що його виявляв Синюк Іван як живописець Головного морського штабу, змальовуючи історію російський військ, флоту.