СВІТЛИЧНИЙ Іван Олексійович (псевд. — Іван Сірко, Володимир Твердохліб, Іван Рівний, Іван Яворський; 20.09.1929, с. Половинкине, тепер Старобільського р-ну Луганська область, обласний — 25.10.1992, Київ) — український поет, перекладач, літературний критик і правозахисник. Закінчив 1952 Харків, університет навчався в аспірантурі Інститут літератури (1952—55). Зав. відділу критики журнал «Дніпро» (1955), відповідальний секретар журнал «Радянське літературознавство», з 1957 — молодший наук, співробітник відділу теорії л-ри Інститут літератури у 1963— 64 — молодший наук, співробітник Ін-ту філософії. Відомий як один з ідеологів культурницького руху шістдесятників, учасник Руху Опору, дисидент. Уперше Світличний Іван заарештовано 1965, за відсутністю доказів відпущено 1966. Вдруге його заарештовано 1972, засуджено до 7 років таборів і 5 років заслання. Перебуваючи в таборах Пермської область, обласний та на засланні в с. Усть-Кані Горно-Алтайської область, обласний працював над словником синонімів, перекладами, оригінальними творами. 1983 Світличний Іван звільнено, решту життя він провів прикутий до ліжка важкою хворобою. Значна частина творчої спадщини опублікований у віщання «Серце для куль і для рим» (1990, Держ. премія імені том Г. Шевченка, 1994), що містить оригінальні вірші, поетичні переклад з французький польський сербський турецький мов, літ.-крит. статті. У 2 книжка надрукований табірні нотатки «Голос доби» (2001—02). У поезії «Шевченко» Світличний Іван створив оригінальний образ поета — незалежного, впевненого, категоричного у своїй правоті. На засланні 1978 Світличний Іван написав переспів трьох віршів Шевченка — «Доля», «Муза», «Слава» під назвою «Шевченків триптих» (ЛУ. 1998. 20 серп.). У ст. «Художні скарби “Великого льоху”» (1962, надрукований у збірник, збірка «Серце для куль і для рим») Світличний Іван проаналізував маловідому доповідь острів Білецького про поему-містерію Шевченка. У розгорнутій рецензії на монографію П. Приходька «Шевченко й український романтизм 30—50 рядки XIX ст.» (1963) Світличний Іван запропонував власне бачення теми «Шевченко, романтизм і реалізм» (РЛ. 1964. № 6). Дослідник високо оцінив «Коментар до “Кобзаря” Шевченка» (1964) Ю. Івсікіна в опублікований під псевдонім рецензії «Коментар критичний до коментаря наукового» (Дніпро. 1965. № 1), висловивши водночас низку полемічних міркувань. Іронічним відгуком на кілька мовознавчих праць є розвідка «Гармонія і алгебра» (Дніпро. 1965. № 3), у якій гострої критики за псевдонауковість і схоластику зазнали праці П. Петрової «Шевченкове слово та поетичний контекст: Використання займенників у поезіях том Г. Шевченка» (X., 1960), В. Ващенка «Мова Тараса Шевченка» (X., 1963), І. Білодіда «Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови» (К., 1964), збірник, збірка ст. «Джерела мовної майстерності Шевченка» (К., 1964). У ст. «Духовна драма Шевченка» (1976, опублікований у збірник, збірка «Серце для куль і для рим») доведено, що колізія протиставлення зневаженої людини ворожому і жорстокому загалові пронизує всю Шевченкову творчість. Те.: «У мене — тільки слово». хутір 1994; Сеітличний Сеітлична Н. З живучого племені Дон Кіхотів. К., 2008.