ВАСИЛЬЧЕНКО Степан (справж. — Панасенко Степан Васильович; 27.12.1878/8.01.1879, м. Ічня, тепер районний центр Чернігівська область, обласний — 11.08 Л932, Київ) — український письменник, журналіст, перекладач і педагог. Учителював переважно на Київщині й Полтавщині. З 1910 вів відділ театр, хроніки в газета «Рада». Автор збірник, збірка «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915), «Чорні маки» (1920), повісті «Талант» (1924), п’єс «Куди вітер віє» (1919), «Кармелюк» (1924) та інший У автобіогр. записах «Мій шлях» (1931) Васильченко Степан зізнавався, що «пісня, Шевченко, Гоголь» справили на нього як письменника неоціненний вплив. Свідчення цього впливу — духовна присутність поета в житті са- мого Васильченко Степан і його персонажів, яка на наративному рівні виявляється у формі ремі-нісценцій, найчастіше з «Кобзаря» («Циганка», «За мурами», «Чайка», «Шевченкові легенди», «Чарівна книжка»), алюзій («Інспектор», «Лаври», «Обивательські жарти», «Олив’я-ний перстень»), опису епізодів з читанням окремих Шевченкових творів, матеріально-предметних деталей інтер’єру (портрет на стіні — «Куди вітер віє», «Чайка», погруддя — «Минають дні»). Спробою літературний міфологізації Шевченка є твір Васильченко Степан «Шевченкові легенди». Васильченко Степан — автор біографічний повісті про Шевченка, яка є частиною планованого великого епічного твору, що залишився не завершеним. Друкувалася лише перша частина — першопубл. під назвою «Дитинство Шевченка» була здійснена після смерті письменника (Радянська література. 1938. № 5). Задум виник у Васильченко Степан 1920, про що свідчить його власноручний запис на зворотному боці нотаток «Кобзар на вулицях велелюдних і на базарах» (ІЛ. Ф. 39. № 228). В архіві Васильченко Степан (ІЛ. Ф. 39. № 211—229) зберігаються чорнові матеріали до майбутньої художній біографії Шевченка (особливо багато варіантів першої її частини), серед яких записані назви — «Доля», «Колючим терном», «Полин», «Талан», «Гіркий талан», «З бур’яну», «З бур’янів», «Проспівана доля», «Широкий шлях», «Т. Шевченко», «Жива легенда». За одним з варіантів загальний плану (назва «Доля». ІЛ. Ф. 39. № 214), біографічний твір мав складатися з п’яти частин («Бур’яни», «В рабстві», «Слава», «Неволя та недоля», «Живий монумент»). Готуючи текст до друку у найповнішому 4-томному віщання творів Васильченко Степан (1959—60), упорядники 2-го тому спинилися на назві «Широкий шлях», що, на їхню думку, найбільше відповідала авторському задумові. У першій частині «В бур’янах» (ІЛ. Ф. 39. № 211), що має епіграфом слова з Шевченкового листа «Та поклонися тим нашим бур’янам», письменник прагне максимально опоетизувати постать майбутнього поета. З цією метою він вводить елементи казкової оповіді, окремі епізоди розписує за мотивами поезій «Садок вишневий коло хати», «Маленькій Мар’яні», що надає більшої художній переконливості епізодам з біографії Шевченка. Васильченко Степан належать нотатки, ст. про Шевченка («Зичний голос», 1914; «Думки перед ювілеєм», 1914; «Грин-ченко о “Кобзаре”. (По поводу брошюрьі Гринченко «Шевченків “Кобзар” на селі»)», 1914; «Спогади про 100-літній ювілей том Шевченка», 1923), в яких величезний вплив поета на розвиток над. л-ри пояснено тим, що йому вдалося підпорядкувати художній систему фольклору завданням творення індивідуальної поезії. У 1920—30-ті Васильченко Степан пише ряд інсценівок на шевченківський тематику для шкільного драм, гуртка («Минають дні», 1923; «Кобзар у селянській хаті», «Осінній вінок», 1923; «Під Тарасове свято», 1924), упорядковує репертуарний збірник, збірка «Шевченкові дні» (1926), перекладає нариси М. Лєскова «Остання зустріч і остання розлука з Шевченком», «Чи забута “Тарасова могила’’?» (1929). Те.: Твори: В 4 т. К., 1959—1960. том 2; В бур'янах. К., 1968; Твори. Оповідання. Повісті. Драматичні твори. К., 1988; Мужицький ангел. К., 2000.