Чоловік схопив гайдука за комір і звів на ноги.
— Це я пожартував!.. А тепер без жартів. Якщо за три дні не знайду малого. То і тобі, і Миколі, і Степану — смерть! І Гнату смерть. Але йому окремішна… Все це можеш розповісти Гнатові. Тільки тоді як місяць зійде. Сьогодні останній день світить.
— Так сніг же йде І Все небо хмарами повито… — Ну тоді після перших півнів. Та якщо раніше писнеш — тобі і твоїй рідні біда буде… А, взагалі, увечері сніг перестане і будуть ясні зорі… На! Сховай свій пістоль до кобури і навчись зі зброєю поводитись, очкур обісраний!' Від страху не всцявся? — Проникливо спитав странній.
— Майже… — прошелестів парубок.
— То йди за кузню та висцись, бо ще штани замочиш…
Гайдук і побіг за кузню.
Коли тут зразу і коваль з'явився.
Поколупався в довбаній скрині і зразу знайшов потрібну підкову і вухналі.
— Пішли, чоловіче, поможеш коня кувати.
— Не час. Вибачай, ковалю, ласкаво! Приготуй мені копу якірців.
Загартуй та заточи добре. Я ще повернусь. Може за три дні… Як ні, то змасти лоєм і приховай. Ну а тобі зараз дякую за діло! З мене могорич! Бувай здоров!
— Ходи з Богом!
Чоловік у кереї, закинувши на плече свій довгий згорток, нечутно вислизнув із кузні.
Якраз з-за кузні виходив гайдук, пов'язуючи на ході пояс.
— Може підеш зо мною "козу" шукати? — Улесливо спитав странній.
Гайдук аж відсахнувся і перехрестився.
— Не хрестись! Не допоможе! — І чоловік протяг панському похлібнику його ж хрестик на шовковій стрічці.
— А-а-а-а-а-а… — тільки й зміг прошамрати гайдук.
— Та не бійся! Мені твоє ні до чого, як і всяке сміття. Он бачиш хати?
Ледь-ледь в імлі мріють… Так ти поїдь туди і поклич Сметану. Він там під спідницею у Хвеськи ховається. Боїться і з хати на двір погнутись…
— Ви його перелякали?
— То я тебе перелякав. А його? Та я йому просто нагадав наші старосвітські закони і звичаї. Якщо виживе — запам'ятає назавжди. Ну, добрі люди, бувайте здорові ще разі!
— Ходи з Богом! — 3 великою повагою проказав коваль.
А гайдук пробелькотів щось незрозуміле.
Він став і дивився услід чоловікові, що навпростець ішов до схилу гори.
Коваль сказав йому.
— Гей, хлопче! Пішли — підсобиш.
Той не почув. Тоді коваль його торкнув за плече. І гайдук скинувся, мов його хто батогом уперіщив.
— Злякався? Щось на тебе наче ману напустили.
— За-задумавсяж… — важко віддихуючись, відповів гайдук, — задумався, так задумався.
Та й обернувся ще раз на круту стежку і на дорогу. І йому справді аж дух забрало. Чоловік у кереї, трохи нахилившись, але стоячи, із страшною силою летів униз із гори, навпростець до шляху. Що в нього було на ногах, звідси закривав схил і купи бур'янів.
— Гей! То ти йдеш чи ні?! Спокусив у неділю до кузні вибратись, а тепер ще й вередуєш?!!
4. РУДА ПАРАСКА
Обідали дуже пізно — все чекали з ярмарки батька. Все не сідали, бо він обіцяв повернутись до обіду.
Але під обід саме такий густий сніг пішов, ніби з неба на землю покотилась снігова гора. І все посипалось на село, на гай, на всі круті пагорби навколо села.
Господиня поставила густий наваристий борщ з білими грибами, щедро заправлений конопляною засмажкою. Круту пшоняну кашу з урдою. Пироги з калиною і узвар.
Старша сестра, ставна і статечна дівка, несла ложку так обережно і плавко, мов на себе з боку милувалася.
А менша сестриця її, мала, руда, вся в ластовинні, з білими віями і блискучими чорними очицями, все робила швидко, рвучко. І хліб не відкусювала, а рвала просто зубами, як вовк телицю. Ще й крутила на! всі боки.
Поки матір, велика ставна молодиця, не цитьнула на неї.
— Чи в тебе швайка в гузні? Ну куди ти поспішаєш? До вечорниць тобі ще…
— Я до хрещеної хочу…
— Ви її слухайте! То їй кортить на парубків хоч здалека подивитись… — з погордою і насмішкувато проказала старша сестра.
Три інші сестрички, що зовсім із маленьким братіком сиділи на ослоньчику при вагані з борщем, повернули голови, порозкривали роти і слухали, що старші між собою говорять.
— Ану, дівчата! — Мати злегка стукнула ложкою по столу.
Дівчатка злякано зачали сьорбати борщ.
І старий дід прокинувся від дрімоти, схопив свою ложку і наставив спрацьовану старечу руку до сивого волохатого вуха.
— Га?!
— Нічого, нічого, тату! — А… — старий покивав головою, проковтнув ложки дві і знов закуняв, опустивши сиву голову на груди.
А старша сестра вела своє, краєчком ока спостерігаючи, чи дошкуляє це молодшій сестрі.
— А Параска, як хтось із хлопців свисне, то все кидає та біжить подивитись — хто там посвистує…
— То ти, як твій Микола тільки нагаєм стрельне, то вже вмираєш! Тільки що виду не подаєш.
— Мамо! Затуліть їй рота, бо я їй такого Миколу покажу, що вона Параскеву Великомученицю побачить!
— А ну тихо, дівчата! Ти, Параско, шануйся!
— То нехай вона шанується! Хіба то я до Коропів, наладналась гостювати?..
— Параско! Ой вкорочу тобі язика! Не до Коропів іду, а на вечорнщі!
Треба перед колядками розспіватись. Щоб до ладу був спів!
— Теж мені — колядниця! Так вона співає, як наша стара гуска шипить… — Мамо!..
— Параско! Ще слово і я тобі й без батька!.. І сиди мені тихо, поки Ганна не піде з хати. І з хати носа не потикай. Шануйся!
Як виходила Ганна з хати, то якраз і хмари кудись за обрій забігли.
І мороз міцнішав із кожною хвилиною.
Крізь розчинені двері було чути, як рипів сніг під Ганьчиними ногами.
— Мамо! А чого ви їй свої чоботи дали?!
— Ох і стерво ж ти в мене! Може тобі свої чоботи дати? Ти якраз в один чобіт обома ногами і влізеш.
— Ууу! — Струсонула рудою кучерявою головою і вибігла через сіни до хліву і там заспівала низьким грудним голосом колядку.
— От чортова одміна! І в кого вона така? — Здвигнула тугими плечима господиня.
Стара, що сиділа поряд діда, нарешті сказала своє слово.
— Подоба в неї не твоя, а така чортиця, як і ти була дівкою! Чи вже забула?.. Та й голос твій! Прислухайся!
Поки жінки мили посуд і прибирали зі столу, а дітлахи полізли на ще теплу піч, з вулиці почувся сміх, дівочі голоси, пісня… Потім кінське іржання, парубочі голоси.
Забігла до хати аж посиніла від холоду Параска. Прикладала червоні руки до печі, поверталась то тим боком, то сим.