— Розкажіть, будь ласка, про Карла, — попросив я. — Сьогодні вранці я бачився з Фіалкою М'Джі.
Дравек тупо глянув на мене. Нарешті сказав:
— Гаразд. Карл був славний хлопець. Одначе я не можу розповісти про нього багато.
Я сидів і чекав, дивлячись на конверт під його рукою. Він теж не зводив з нього очей.
— Можете прочитати, — пробурмотів Дравек. Він неквапно підсунув конверта до мене й забрав руку з таким виглядом, наче віддавав усе найдорожче, задля чого варто було жити. В його очах виступили сльози й покотилися по неголених щоках.
Я взяв конверта й оглянув його. Домашню адресу Дравека було написано акуратними друкованими літерами, поруч стояв штемпель спішної пошти. Я відкрив конверта й побачив лискучу фотокартку.
У кріслі тикового дерева сиділа гола Кармен Дравек з нефритовими сережками у вухах. її очі були ще божевільніші, [109] ніж тоді, коли я їх бачив. На звороті фотокартки не було ніякого напису. Я поклав її на стіл лицем униз.
— Розкажіть мені про це, — обережно попросив я. Дравек витер рукавом сльози, склав руки на столі й почав розглядати свої брудні нігті. Пальці його тремтіли.
— Мені подзвонив якийсь чоловік, — похмуро сказав він. — І зажадав десять тисяч доларів за фотопластинку й відбитки. Справу треба залагодити сьогодні ввечері, а то вони віддадуть усе до якоїсь бульварної газети.
— Це цілковита дурниця, — заспокоїв я його. — Бульварна газета таким не скористається. Хіба що схоче роздути якусь справу. Але що це за справа?
Дравек повільно підвів повіки, ніби вони були в нього свинцеві.
— Це ще не все. Той чоловік каже, що з ними жарти погані. Або ми швиденько дійдемо згоди, або моя донька потрапить за грати.
— Що це за справа? — знову спитав я, натоптуючи люльку. — Що каже Кармен?
Він похитав своєю великою кудлатою головою.
Я її не питав. Бідолашна дівчинка... Зовсім роздягнена... Ні, я не допитувався... Ви, мабуть, ще не розмовляли зі Стейнером?
— Не встиг, — пояснив я. — Хтось мене випередив. Дравек вражено витріщив очі й роззявив рота. Було видно, що про нічну подію він нічого не знає.
— Учора ввечері Кармен виходила з дому? — байдужно запитав я.
Дравек сидів усе ще з роззявленим ротом і напружено міркував.
— Ні, — нарешті промовив він. — Кармен захворіла. Коли я прийшов, вона лежала в ліжку. Вона взагалі не виходила... Що ви хочете сказати... про Стейнера?
Я потягся по пляшку з горілкою, наповнив чарки й закурив люльку.
— Стейнера вбили, — сказав я. — Комусь набридли Стейнерові витівки, і той хтось зрешетив його. Вночі, коли йшов дощ.
— Боже! — вражено вигукнув Дравек. — Ви там були?
Я похитав головою.
— Я — ні. Але там була Кармен. Ось що мав на увазі той ваш чоловік. Певна річ, стріляла не вона
Oбличчя в Дравека почервоніло від гніву. Він стис кулаки, з горла в нього вихопився хриплий подих, на шиї запульсувала жилка.
— Це неправда! Моя дочка хвора. Вона не виходила з дому. Коли я повернувся, вона лежала в ліжку.
— Ви вже казали мені про це, — промовив я. — Звичайно, це правда. Я сам привіз її додому. Покоївка знає, але вважає за краще мовчати. Кармен була в Стейнеровому будинку, а я спостерігав збоку. Пролунали постріли, і хтось утік. Я не бачив убивцю. А Кармен була надто п'яна, щоб помітити його. Ось чому вона хвора.
Дравек намагався спинити погляд на моєму обличчі, але очі його були безтямні й порожні, наче в них згасло світло. Він стис руками бильця крісла. Великі суглоби в нього на пальцях напружилися й побіліли.
— А мені вона не сказала, прошепотів Дравек. — Мені вона нічого не сказала... Хоч я робив для неї все. — У його голосі не було хвилювання, був лише безпорадний відчай.
Він відсунув крісло трохи назад і промовив:
— Я дістану ці гроші. Десять тисяч... Може, той каже правду...
Потім він обм'як. Його велика кудлата голова схилилася на стіл, плечі здригнулися від ридання. Я підвівся, обійшов навколо столу й мовчки поплескав Дравека по плечу. Нарешті він підвів мокре від сліз обличчя й схопив мою руку.
— Чорт забирай, ви непоганий хлопець! — сказав Дравек схлипуючи.
— Ви ще не все знаєте.
Я вивільнив пальці, подав йому чарку, допоміг піднести її до рота й перехилити. Потім забрав порожню чарку, поставив її на стіл і знову сів.
— Ви повинні взяти себе в руки, — рішуче сказав я. — Поліція про Стейнера ще нічого не знає. Я привіз вашу дочку додому й тримав язика за зубами. Я хотів, щоб ви з Кармен трохи перепочили. Але це ставить мене в скрутне становище. Ви повинні знати свою роль.
Дравек повільно й важко кивнув головою.
— Гаразд, я зроблю, як ви скажете. Все, що скажете.
— Дістаньте ті гроші, — провадив я. — Нехай лежать напоготові — на той випадок, якщо вони подзвонять. Я щось придумаю, і вам, може, не доведеться ними скористатися. Але хитрувати ніколи... Дістаньте гроші, зберігайте самовладання і тримайте язика на припоні. Решту довірте мені. Ви до цього готові? [111]
— Так, — мовив Дравек. — Чорт, а ви й справді непоганий хлопець!
— Не говоріть про це з Кармен, — додав я. — Чим менше вона згадає, тим краще. Це фото... — Я показав на картку на столі. — Воно свідчить про те, що Стейнер працював не сам. Ми повинні розшукати ту людину і то якомога швидше — навіть якщо це коштуватиме десять тисяч доларів.
Дравек неквапно підвівся.
— Пусте. Це всього лише гроші. Я негайно їх дістану. А тоді поїду додому. Робіть, як вважаєте за потрібне. А я зроблю так, як ви сказали.
Дравек знову схопив мою руку, потис її і повільно вийшов з контори. Я почув його важкі кроки, що віддалялись у коридорі. Потім швидко випив чарку горілки й витер з обличчя піт.
8
Я повільно їхав "крайслером" угору по Ла-Верн-террас до будинку Стейнера.
Тепер, при денному світі, я уважно розглядав крутий спуск із пагорба й дерев'яні сходи, якими втік вбивця. Вулиця внизу була не ширша за провулок, а неї виходили вікнами два будинки, але вони стояли не дуже близько до Стейнерового. Навряд, щоб у шумі дощу хтось із сусідів звернув увагу на постріли.
У світлі надвечірнього сонця Стейнерів будинок справляв мирне враження. Нефарбований ґонтовий дах був ще вологий від дощу. На деревах по той бік вулиці зеленіло молоде листя. Машин на дорозі не було.